Життя, обірване війною: історія Віталія Миронця
19 травня 2022 року російський обстріл забрав життя 64-річного Віталія Миронця – мешканця села Циркуни на Харківщині.
Початок повномасштабного вторгнення родина Миронців зустріла вдома. 24 лютого під ранок вони крізь сон почули перші вибухи.
«Я подивилась у вікно – у небі зі сторони Росії була яскрава заграва. Незабаром у кожен провулочок нашого села заїхала ворожа техніка. У нашому городі стояла установка, яка обстрілювала Північну Салтівку. Щоразу, коли запускали снаряди, ми тікали в погріб», – згадує дружина загиблого Валентина.
Ці події важко давалися Віталію Миронцю. Він згадував свого батька, який завжди говорив про небезпеку з боку Росії. Тепер він розумів його слова.
Село опинилося в блокаді, виїхати було неможливо – єдиний шлях вів до Бєлгорода, але тікати туди родина не збиралася. Лише 7 травня Циркуни звільнили Збройні Сили України.
Проте вже 19 травня неподалік будинку Миронців розірвалися три ворожі снаряди.
«Віталій поліз на горище подивитися, чи не горять хати. А коли зліз, стався ще один приліт – просто у наше подвір’я. Я вибігла, все було повалене, чоловіка ніде не видно. Кинулась шукати – він лежав біля погреба. Я почала робити масаж серця, але зрозуміла, що шансів немає...», – розповідає Валентина.
Віталій Миронець народився у селі Друхів на Рівненщині. Одружившись, переїхав із родиною на Харківщину, працював у місцевому колгоспі, а згодом водієм навантажувача на полімерному підприємстві. Він був добрим господарем, любив працювати на землі, вирощував троянди, обожнював ліс і гриби. Але понад усе любив своїх онуків.
«Щойно вони приходили – одразу вів до магазину по гостинці. Повертався з роботи, а вони вже чекали: що дідусь їм приніс», – згадує дружина.
У Віталія Миронця залишилися дружина, донька, син і четверо онуків.
Вічна пам’ять невинно загиблим від рук російських окупантів. Ми пам’ятаємо кожного.
